Насильство на телебаченні
Насильство з екрану річ дуже неоднозначна… Її не можна розглядати, як щось абсолютно погане, так і як щось абсолютно хороше. Тарас Денисенко, відомий український актор, зазначав, що драматургію без насильства уявити неможливо - коли добро перемагає зло, насильство мусить бути… Очевидно, слід говорити про щось спотворене, брутальне, якісь збочення. Збочення, до того ж естетизовані, часто показують в еротичних трилерах. Або «Надзвичайні новини», де показують в документальній манері хроніку злочинів. Отже, очевидно, треба говорити про сміття, бруд, щось ненормальне. Тому що фільм про війну неможливо уявити без насильства. Адже війна і є насильство. Може, треба говорити про насильство екраном, а не на екрані?
«Герой цього сюжету прагнув поїсти дітей героїні, однак не зумів. У пошуках засобів, потрібних для проникнення в житло героїні, потрапив на промислове підприємство. Керівник підприємства ударом важкого молота по голові вбив героя, після чого здер з нього шкуру і продав її за невелику суму грошей» («Вовк і семеро козенят»).
«От героїня (лисичка) взяла того каменя, перехрестила його, підняла вгору та гуп героя (зайчика) по голові. Відтягла героя неживого в темну нору... Потім убила ще одну героїню: лусь каменем! - віднесла до першого трупа й поклала там неживу. Потім убила ще одного персонажа. Поскладала трупи на купу, після чого довго харчувалася м’ясом убитих» («Лисиця-сповідниця»).
Отже, висновок про жорстокість на екрані. Сучасне кіно виконує роль казки. Це якась сублімація. Найбільше цих страшилок знімають американці. Не знаю, я не був в Америці й не бачив цих «диких» неґрів, вони ж такі... наївні. От хочуть бомбардувати Ірак, а коли сказали: там же маленькі діти! - вони в сльози. Ті ж росіяни, виховані на добрих чебурашках, - що вони роблять у Чечні? Ті ж євреї - я не читав, але всі кажуть: у них добрі казки. І цей народ не зупиняється, щоб обдурити ближнього, здерти зайву копієчку, не жаліють, що в тебе дітки будуть голодненькі.
Друге. Жорстокість в сучасних фільмах існує як форма мистецтва. Усі ці китайські фільми типу «Непереможна нога Кунг-фу» - цирк. Колись у «Комсомольській правді» Нусафірова висміяла бойовий гопак: «Ох, эти хохлы...». Подивився китайські фільми. Їхні бійки - це чистої води гопак, всі танцювальні елементи, тому дивишся з насолодою. Або ще один серіал - «Ксена - принцеса-воїн» - цирк, акробатика. Брати Клички - це жорстокість? Пропаганда жорстокості? Спорт. Чому не подивитися з цього боку?
Третій роздум про причини цього - це творча безпорадність кінематографістів. Зняти бойовик значно легше, ніж комедію. Згадую «Альфа» - мені довелося перекладати - люди, які ставили фільм, зробили це дуже майстерно. Там є жарти, гумористичні ситуації. Треба думати, щоб усе це написати. А в страшилці - щось не виходить, береш бензопилку - чик головного героя, - і сюжетну лінію можна повертати куди треба. І хронометраж можна натягувати. За рахунок стрілянини, поки набоїв вистачить.
Інший аспект, думаю, у професійній непридатності броккастерів чи посилачів, які хибно розуміють потреби ринку. Я так хочу надіятись. Вони вважають, що ринок цього потребує. Орієнтація на дебілів, на люмпенів.
Четверте. Говорімо про те, яка погана сокира, а не про того, хто цю сокиру тримає. Очевидно, справді йде масова обробка населення у цьому бандитському дусі, про який ми говорили. Бо ми є свідками поетизації, романтизації бандитизму, тюрми («кто не был, тот будет, кто был - не забудет»). Оці всі російські серіали - «Мєнти» і тому подібне. Явна мета - розкладання і знищення суспільства.
Насильство з екрану річ дуже неоднозначна… Її не можна розглядати, як щось абсолютно погане, так і як щось абсолютно хороше. Тарас Денисенко, відомий український актор, зазначав, що драматургію без насильства уявити неможливо - коли добро перемагає зло, насильство мусить бути… Очевидно, слід говорити про щось спотворене, брутальне, якісь збочення. Збочення, до того ж естетизовані, часто показують в еротичних трилерах. Або «Надзвичайні новини», де показують в документальній манері хроніку злочинів. Отже, очевидно, треба говорити про сміття, бруд, щось ненормальне. Тому що фільм про війну неможливо уявити без насильства. Адже війна і є насильство. Може, треба говорити про насильство екраном, а не на екрані?
«Герой цього сюжету прагнув поїсти дітей героїні, однак не зумів. У пошуках засобів, потрібних для проникнення в житло героїні, потрапив на промислове підприємство. Керівник підприємства ударом важкого молота по голові вбив героя, після чого здер з нього шкуру і продав її за невелику суму грошей» («Вовк і семеро козенят»).
«От героїня (лисичка) взяла того каменя, перехрестила його, підняла вгору та гуп героя (зайчика) по голові. Відтягла героя неживого в темну нору... Потім убила ще одну героїню: лусь каменем! - віднесла до першого трупа й поклала там неживу. Потім убила ще одного персонажа. Поскладала трупи на купу, після чого довго харчувалася м’ясом убитих» («Лисиця-сповідниця»).
Отже, висновок про жорстокість на екрані. Сучасне кіно виконує роль казки. Це якась сублімація. Найбільше цих страшилок знімають американці. Не знаю, я не був в Америці й не бачив цих «диких» неґрів, вони ж такі... наївні. От хочуть бомбардувати Ірак, а коли сказали: там же маленькі діти! - вони в сльози. Ті ж росіяни, виховані на добрих чебурашках, - що вони роблять у Чечні? Ті ж євреї - я не читав, але всі кажуть: у них добрі казки. І цей народ не зупиняється, щоб обдурити ближнього, здерти зайву копієчку, не жаліють, що в тебе дітки будуть голодненькі.
Друге. Жорстокість в сучасних фільмах існує як форма мистецтва. Усі ці китайські фільми типу «Непереможна нога Кунг-фу» - цирк. Колись у «Комсомольській правді» Нусафірова висміяла бойовий гопак: «Ох, эти хохлы...». Подивився китайські фільми. Їхні бійки - це чистої води гопак, всі танцювальні елементи, тому дивишся з насолодою. Або ще один серіал - «Ксена - принцеса-воїн» - цирк, акробатика. Брати Клички - це жорстокість? Пропаганда жорстокості? Спорт. Чому не подивитися з цього боку?
Третій роздум про причини цього - це творча безпорадність кінематографістів. Зняти бойовик значно легше, ніж комедію. Згадую «Альфа» - мені довелося перекладати - люди, які ставили фільм, зробили це дуже майстерно. Там є жарти, гумористичні ситуації. Треба думати, щоб усе це написати. А в страшилці - щось не виходить, береш бензопилку - чик головного героя, - і сюжетну лінію можна повертати куди треба. І хронометраж можна натягувати. За рахунок стрілянини, поки набоїв вистачить.
Інший аспект, думаю, у професійній непридатності броккастерів чи посилачів, які хибно розуміють потреби ринку. Я так хочу надіятись. Вони вважають, що ринок цього потребує. Орієнтація на дебілів, на люмпенів.
Четверте. Говорімо про те, яка погана сокира, а не про того, хто цю сокиру тримає. Очевидно, справді йде масова обробка населення у цьому бандитському дусі, про який ми говорили. Бо ми є свідками поетизації, романтизації бандитизму, тюрми («кто не был, тот будет, кто был - не забудет»). Оці всі російські серіали - «Мєнти» і тому подібне. Явна мета - розкладання і знищення суспільства.
Все має право на існування. Але нехай це буде на касеті, а не на телеканалах. Потрібно вимагати, від кого це залежить, сигналізувати про фільми, де є насильство (бойовик, еротика). Бо що таке сміття? Речі, які не лежать на своєму місці. Якщо їх розкласти по поличках - це склад.
